Чому немає результату в дитячому футболі?

Чому таланти йдуть, так і не розкрившись? Чому був перспективним, але відразу перестав таким бути? У чому причини невдалого виступу наших команд в Єврокубках?

Ні для кого не секрет, що більшість дітей в футбол приходять не самі. Найчастіше, на перших порах, це ініціатива батьків.

Будь-який спорт розвиває дитину фізично і психологічно. Футбол — командний вид спорту, яким може займатися практично кожен, він не вимагає особливих витрат на перших порах. Тому це хороший вибір для батьків.

Ось привели дитину на перше тренування, що відбувається потім? — задав я питання тренеру по загальній фізичній підготовці одного зі столичних футбольних клубів.

На перших тренуваннях дітей зазвичай багато, деякі сильно соромляться і не підходять до м’яча, доводиться розбивати всіх по парах і працювати практично персонально. Так цікаво спостерігати за тим, як юні спортсмени звикають до нового оточення і нової обстановки: ворота, м’ячі, незнайомі хлопці, тренер.

А як зрозуміти, чи подобається займатися дітям? Якщо у дитини з’являється інтерес, азарт, то дитина готова приходити на тренування і займатися. Якщо ж інтересу не виникає, то починаються сльози і на цьому все закінчується.

На першому тренері лежить тягар відповідальності. Йому не тільки потрібно підтримувати інтерес, а й закласти основи техніки, навчити працювати в команді, допомогти перебудуватися до іншого розпорядку дня і навантажень.

Минуло кілька років, хлопці подорослішали. Тренування стають більш серйозними, тренерів в клубах більше трясуть за результат. І ось тут-то наші дитячо — юнацькі команди і починають втрачати перспективну молодь.

Насправді причин, щоб закінчити з футболом, може бути багато. Розмова про причини — це широке поле для дискусій. І я вирішив поділитися власними думками з цього приводу.

Причина №1

У тебе непогано виходило, чому ти перестав займатися? Що тебе не влаштовувало? — запитав я якось у хлопця, який грав в Динамо (Мінськ).

— Не було можливості поєднувати навчання в гімназії і тренувальний процес. Мені не подобалося, що практично всі вчилися в спеціалізованій школі і тренування підстроювали під їх розклад. Ніхто про отримання якісної освіти не думав. На тренуваннях було мало індивідуальної роботи. Хоча тренери були справжніми професіоналами і здорово працювали над командними діями, розвивали технічні навички і швидкісно силову витривалість, працювали над менталітетом команди.

— Про що приємно згадувати?

— Часто їздили на міжнародні турніри, кожне літо відпочивали на морі за рахунок клубу — відповідає з посмішкою.

У Динамо (Мінськ) з фінансуванням, мабуть, справи йшли непогано. Але, знаю з особистого досвіду, що в інших футбольних школах про фінансування найчастіше думають батьки футболістів, а не керівництво. Батьки і автобус наймуть і тренера проспонсорують, а ще ж і з собою дитині дати потрібно, на всякий випадок.

Доводиться платити за багато, не кажучи вже про такі банальні речі, як покупка екіпіровки. Але, головне, що тренування «безкоштовні». Якщо у кого-то немає можливості поїхати на змагання за кордон і дитина не отримує практики, тренерам він уже стає менш цікавий. А хіба можна закривати очі на талант, якщо просто немає грошей?

Причина №2

Найчастіше, тренери не вміють працювати з дітьми, не розуміють особливостей їхньої психіки.

Хороший тренер — це не тільки той, хто тебе тренує, а й твій товариш, психолог. Але як можна ставитися до тренера, який принижує гравців другого складу, показуючи тим, хто краще, що це робити нормально. Про яку гармонії і взаєморозуміння може йти мова?

З розмови в роздягальні:

— «Назвіть мені хоч одного футболіста з ім’ям Вася?»

— «Василь Кобін»

«Ну ось і все!» — голосно каже тренер у роздягальні, натякаючи на Васю, в команді, який йому просто не подобався.

Хижацька конкуренція в спорті — річ буденна, тільки так чемпіонами і стають. Але коли тренер судить гравців не з їхніми футбольними якостями, ні до чого хорошого це не призведе.

Мова, звичайно ж, йде не про одного Васю.

Причина №3

Випадок з життя: хлопець тренувався з основним складом однієї з команд Вищої ліги. На тренуванні отримав серйозну травму (за його словами, коліно вигнулось в іншу сторону, як у чаплі) — розрив хрестоподібних зв’язок. Він був на контракті, але клуб зміг запропонувати йому тільки безкоштовну операцію, результат таких операцій, найчастіше, залишає бажати кращого. Якщо проводити її в Німеччині, наприклад, це буде коштувати 15 тисяч євро, ось і думайте самі. Чи може середньостатистична сім’я собі таке дозволити?

Контракт розірвали за обопільною згодою. Однак сказали, що якщо операція буде проведена, існує можливість відновлення зобов’язань з боку клубу.

Травми — не так вже й рідкісні. Питання в тому, що клуб залишає молодих гравців один на один з проблемою, не маючи особливого бажання допомагати. Якщо не ти, так хтось інший. Ти ж не гравець першої величини.

Якщо у нас такі взагалі є …

Причина №4

Тренувальний процес не можна назвати несерйозною річчю. Але, найчастіше, різноманітністю тренувань, ніхто голову собі не забиває.

У тижні звичайної людини 7 днів, робочих же тільки 5. У юних спортсменів вважається нормою тренуватися 4/5 раз в тиждень, а може ще бути і гра. Може варто задуматися не про кількість відпрацьованих з дітьми годин, а про їхню якість?

Їздити на тренування заради того, щоб тренер ліниво розставив фішки і, після п’ятихвилинної розминки поставив ворота, мовляв, грайте?

Ну що ж, потім так і грають.

Причина №5

Випливає з попереднього. Через велику кількість тренувань, їх одноманітної складової, інтерес може швидко зникнути.

У підсумку, в Європі, наприклад, до підліткового віку ми бачимо ще молодих, але вже технічних футболістів, з величезним прагненням грати і перемагати. У наших хлопців це теж є, але вже не на такому рівні.

Причина №6

Безсумнівно, щоб стати футболістом, одних тренувань мало. Для того, щоб бути технічним, потрібно постійно працювати з м’ячем, щоб краще бачити поле і відчувати гру, потрібно більше грати.

Сучасні діти рідко виходять на вулицю і дворовий футбол потихеньку вмирає. Такі футболісти як Роналдіньо, Мессі, Роналдо відточували свою майстерність на пляжі, у дворі, в принципі там, де тільки могли.

Розваги на кшталт комп’ютерних ігор, все частіше забирають дітей з вже не таких гучних, як раніше, дворів. А наслідком цього є мала конкуренція серед дітей в футбольних школах. Беруть тих, хто прийшов.

Причина №7

Тренери, які раніше були професійними футболістами, здобували освіту паралельно зі спортивною кар’єрою. Тому про якість цієї освіти годі й казати. Низька оплата праці дитячого тренера призводить до того, що вчорашні професіонали намагаються піти в команди майстрів. А дитячо — юнацькі команди залишаються без цінного досвіду знаючих в цьому толк людей.

Причина №8

В закордонних футбольних клубах увага приділяється не тільки тренуванням, а й процедурі відновлення спортсменів, правильному харчуванню. За футболістами постійно спостерігають і вивчають їх, щоб випадково не пропустити будь-які погіршення в їх формі або самопочутті.

У нас таких фахівців практично немає, а якщо такого знаходять, то він на вагу золота. Ще в столичних клубах за гравцями стежать більш чи менш, а в інших місцях, як доведеться. Що заважає нам брати приклад з тих же європейських футбольних шкіл?

Причина №9

Звичайна ситуація, коли з інвентарю у тренера тільки манишки і фішки, ну і ворота, звичайно ж. Хіба цього мало?

Для прикладу, я зайшов на перше ж посилання за запитом «Інвентар для дитячого футболу». Там я побачив не тільки «широкий» спектр дрібничок, які зазвичай має тренер, але і бар’єри для стрибків, тренувальні сходи, футбольні манекени, еспандери і багато іншого.

Молоді футболісти вже з дитинства повинні звикати вирішувати на поле нестандартні завдання. Обігравши одні фішки в дитячому футболі, він так і буде грати в дорослому. Обіграв (хоча це не точно), вдарив, ось і вся гра. Починаючи з кількох завдань, діти починають розуміти, що футбол — це вид спорту, де без бачення поля, контролю м’яча просто не обійтися. До них поступово буде приходити усвідомлення, що цього варто вчитися, щоб стати справжнім професіоналом і потрапити в умовний Реал.

Причина №10

Краще виграти 5 медалей у віці 10-ти років, ніж перемагати потім — ось і вся політика дитячих футбольних шкіл. Головне результат, за це ж і до зарплати прибавочка буде.

Однак керівництво забуває, що клуб славиться не тільки своїми досягненнями, а й вихованцями. Забуває, що «команда» грає тільки на професійному рівні. А головне завданням дитячого тренера — це навчити гравця, саме гравця, необхідним навичкам, щоб він зміг вписатися потім в команду будь-якого рівня, підійти під різноманітні тренерські схеми, не відчуваючи при цьому труднощів через нестачу підготовки. Зациклюватися на тести і нормативи — не варіант. А що, Хаві або Іньєста швидко бігають? Зате ви подивіться на їх бачення поля і футбольну думку. У нас намагаються всіх гравців зрівнювати, не намагаючись робити упор на їх сильних якостях.

Клубам варто задуматися, що змінивши систему підготовки юних футболістів сьогодні, вже через кілька років вони зможуть стати зірочками спочатку в нашому чемпіонаті, а потім і засвітитися за кордоном.

Футболіст — складова частина не тільки команди, а й клубу. Це матеріал, за рахунок якого клуб не тільки грає, але і просувається по рейтингу. Тому про гравців потрібно піклуватися не тільки коли це потрібно клубу чи федерації.

Стаття написана про Білорусь, але, дорогі друзі, я не думаю що у Вашій країні такого немає.

Автор